Фотография

Озеро Галінковка, місто Шостка. Фото зроблене 2010 році. Але історія з цим фото не кохання, а життя. Ще коли я була маленькою, - чула багато страшних розповідей про це озеро. Наче коли річка змінила своє русло і затопила кладовище, тоді були Діди, і багато людей, що прийшли на поминки потонули. Річку в русло повернули, а озеро залишилось. Коли ж я вперше прийшла туди покупатися (з дорослими звісно), хлопці знайшли на дні людськім череп і грали ним у футбол. Для мене це було таким шоком, що я до озера не підходила років два, а у воду дальше,ніж по пояс не заходила. І правильно робила! Одначе вирішила я переступити свій страх і зайшла у воду по шию. Вистачило невеличкої хвильки, щоб мене затягло на глибочінь. Як страшно було тонути, як жадібно хапалося повітря, коли вода виштовхувала на долю секунди на поверхню і як боляче ковталася вода, коли затягувало на дно! В той момент, коли перед очима пронеслося життя, я відчула чоюсь долоню в мене на спині, що силою штовхнула мене до берега. Намацавши дно під ногами, я обернулася, але...нікого у воді не побачила. Тітка, що на березі сиділа з друзями упустила цей момент і коли я з переляку все розказала, то получила прочухана. Втішав мене її друг, вже дорослий чоловік. Він обіймав мене і казав: "Зате ти тепер не боїшся! Смілива!" Він і став моїм першим дитячим, нездійсненним коханням))